Сьогодні переглядаю старі книжки, вони ще моєї бабуні. Вона мене навчила в'язати. Ні, точніше буде сказати: не вчила, а радила. Ніби підводила до певної сходинки, а мені самій потрібно було вже йти далі. Вдячна їй за це, бо вважаю, що вчити в'язати - звучить трохи не правильно. Можна захопитись цим, дивлячись, як хтось в'яже, цікавитись розробкою дизайну проекту - від розрахунку петель до його зшивання і доведення до логічного завершення. Але вчити "в'яжи ось так і саме так" - у мене ніколи не було.
Я розглядала оті гарні книжечки, а їх завжди було багато. Мені подобались фото моделей, щось домальовувала чи перемальовувала, вчилась читати, дивилась на ті картинки, як на цікаві історії-пригоди. Це не просто книжки зі схемами, тут і кольорознавство, і поради стилю.
Коли брала спиці, щоб вив'язати якісь цікаві сукні для моїх ляльок, то лише питала у бабуні, як робиться те чи інше. Моя мама теж дуже гарно в'яже. І мені подобається, що у кожному виробі завжди присутній креатив - щось своє, своя душа. А ось ця хустинка, яку мені зв'язала мама ще в дитинстві, і по сьогодні є актуальною.😊
Ось таке сучасне ретро :)
Люблю свої книжечки. Вони - моя Вікіпедія :)
Гарного вам настрою та натхнення!
♥
Немає коментарів:
Дописати коментар