Будучи у віці 8-9 років, я вже почала в'язати собі светрик. Пам'ятаю, це були сірі вовняні нитки, тоді я ще зробила червоні тоненькі смужки. Це було так красиво!
Звичайно, я кожен день спостерігала, які чудові речі виходили із різної вовни в руках моєї мами. Вона і прищепила мені любов до цієї творчості.
Так! Саме творчості, а не ремесла.
У нас в домашній бібліотеці було дуже багато різноманітних книг по в'язанню спицями та гачком. З їх допомогою я і навчилася в'язати. Одна з них була дуже барвисто оформлена і називалася «З чарівного клубка». Чари й дійсно були! Річ, зроблена своїми руками, зі смаком, якісно і з душею приносила велике задоволення. Це стало моїм захопленням на все життя.
Я завжди із ніжністю беру в руки клубок ниток, розглядаю його, і вже в моїй уяві виникають найрізноманітніші ідеї. В'язання мене надихає, а в скрутну хвилину (в житті буває всяке) рятує від сумних думок, заспокоює.
Петелька до петельки, дивишся, і вже в твоїх руках вимальовується м'який, пухнастий зразок трикотажного полотна. Я милуюся ним і думаю, що мені з нього придумати? А «придумок» завжди багато. Це і светри, і сукні, і спідниці, і пальто, і різні дрібниці. Річ, зроблена своїми руками, завжди приносить велике задоволення. Я знаю, що це ексклюзив, і ні в кого у цілому світі такого немає.
Існувала думка, що в'язання – це доля бабусь із тим, щоб заощадити на «магазинних» речах. Я із цим категорично не згідна. Так, наші бабусі вміли в'язати, тому що вони хотіли прикрасити своє життя, і вони розумілися на цьому.
Не можу собі уявити, як би я не вміла вив'язати своїй дитині шапочку, сукенку чи шкарпетки. А гарна біла хустинка, якою я пов'язувала кучеряву голівку своєї маленької модниці в дитинстві, зберігається в її гардеробі до сьогоднішнього дня (хустинка - на фото).
Такі речі, зроблені з любов'ю, виховують із самого раннього дитинства почуття краси. А крім усього між дитиною і мамою утворюється зв'язок через зроблену своїми руками річ. Перебуваючи, наприклад, в дитячому садку, дитина відчуває себе впевненіше і більш захищеною, вона легше переносить розлуку, поки звикне до чужих людей.
Зараз у цьому виді творчості працює багато дизайнерів. Сайти по в'язанню, журнали, уроки на YouTube. Я люблю дивитися, читати, але ніколи не хочу копіювати собі річ. Запозичити якусь ідею, взяти маленьку деталь, штрих, але вцілому це має бути МОЯ річ, створена із моїм почуттям міри та краси.
У в'язаних трикотажних полотнах мені подобається простота ліній, візерунків, фактур. Не люблю перенасичення фантазій, віддаю перевагу мінімалізму, але обов'язково - якості виконання.
Затишного всім дня! :)
♥
Немає коментарів:
Дописати коментар